Лежиш на дивані, скролиш стрічку, і щось на задньому плані свідомості тихенько нагадує: треба робити домашку. Кажеш собі: «Ще п’ять хвилин, і точно почну». Проходить п’ять хвилин, потім ще п’ять, потім ще. Раптом дивишся на годинник – вже вечір, а ти так і не відкрив зошит. Що робити в такому випадку? Спробуємо розібратися.
Що відбувається насправді, коли ти не встигаєш зробити домашнє завдання?
Насправді, така ситуація – не лінь і не відсутність сили волі. Це звичайна прокрастинація, і вона існує за своїми правилами. Мозок не любить напружуватися, особливо коли попереду щось складне або нудне. Він шукає будь-які способи відкласти неприємний момент. І чим довше відкладаєш, тим важче почати. Завдання здається все більшим і страшнішим, а «ще п’ять хвилин» перетворюються на «зроблю завтра вранці» , що насправді означає «зроблю на перерві в паніці».
Проблема не в тому, що домашка складна, а в тому, що початок здається найважчим. Коли вже сидиш за столом і розв’язуєш завдання, все йде непогано. Але той момент, коли треба підвестися, відкласти телефон, взяти зошит – ось це найстрашніше. Мозок чинить опір, придумує тисячу причин, чому можна почати пізніше. Треба попити води. Треба перевірити повідомлення. Треба ще раз подивитися той відос. І ось уже година пролетіла в нікуди, а почуття провини тільки зростає. Але є хороша новина: цей опір можна обійти. Не потрібно героїчно змушувати себе чи чекати на хвилю мотивації. Треба просто знати кілька простих трюків, які допоможуть мозку перестати опиратися.
Чим допоможуть розв’язники?
Готові відповіді на кшталт гдз укр мова 8 клас, до речі, можуть стати несподіваним помічником у боротьбі з прокрастинацією, і не для списування, а для зниження тривожності. Часто не хочеться братися за домашку, бо не знаєш, чи впораєшся. Здається, що там щось жахливо складне, і краще взагалі не починати, ніж зіткнутися з невдачею. Але коли швидко глянув у збірник з відповідями, побачив, що завдання насправді не таке вже й страшне, бар’єр зникає. Мозок розуміє: окей, це зробити реально, можна спробувати. І от уже легше взяти ручку і почати робити вправи та вирішувати задачі.
А найпростіший спосіб почати – сказати собі, що робитимеш всього дві хвилини. Не годину, не всю домашку, а просто дві хвилини. Відкриєш зошит, напишеш дату, прочитаєш завдання. Все. Після цього можеш зупинитися, якщо хочеш. Звучить дивно, але працює фантастично. Найважча частина – це саме початок, той момент, коли треба зламати інерцію. А коли вже відкрив зошит, написав дату, мозок перемикнувся на робочий режим.
Секрет у тому, щоб не обманювати себе. Якщо кажеш «дві хвилини», то маєш бути готовим справді зупинитися після двох хвилин. Тоді мозок довіряє цій угоді і не чинить такого опору. А якщо кожен раз кажеш «всього дві хвилини», а потім змушуєш себе робити годину, мозок розуміє підступ і більше не купується на цей трюк. Тому чесно: дві хвилини – і все. Але зазвичай після цих двох хвилин продовжувати стає набагато легше. Готові відповіді можна використати як частину цих двох хвилин: відкрив завдання, швидко глянув у розв’язник, зрозумів, що від тебе хочуть, і мозок уже не так боїться невідомості. Головне, не чекати натхнення, а просто почати з малого. Коли робиш перший крок, навіть найскладніша домашка перестає лякати.
